ЗАСПІВАЙ МЕНІ, МАТУСЮ, КОЛИСКОВУ!

   Батьки знають, як буває іноді непросто укласти малюка спати. Але нічого тут винаходити не треба, спокон віків відомо універсальне «снодійне» для дітей і дорослих - колискові пісні. Наші предки не дарма вважали, що виховання дитини бере свій початок від колискових, і надавали цим пісням містичне значення. Кожному немовляті належала своя колискова - її відразу після народження складала мати. Потім ця пісня все життя залишалася його оберегом. Колискова і сьогодні є першим музичним враженням немовляти.

  Ноти замість пігулок. Можна сміливо сказати, що колискові пісні є універсальним терапевтичним засобом. Починати спів колискових малюкові потрібно ще в період вагітності. Дитина в утробі матері сприймає музику, мову, інтонації голосу. Новонароджений, слухаючи пісеньки, які мама співає, впізнає їх і заспокоюється, скоріше починає реагувати на мамин голос і видавати у відповідь мелодійні звуки. Доведено, що відмінний профілактичний засіб проти рухових і мовних розладів (заїкуватість, тіки, порушення координації, моторні стереотипи) - унікальна ритміка колискових пісень.
   Крок до розвитку мовлення. Через спів дитина отримує перші уроки розвитку мовлення. У відповідь мамі вона починає «гулити», а значить, розвивається її гортань - головний інструмент нашої мовної діяльності. Колискова розрахована на властивості пам´яті немовляти, яке ще не може міцно запам´ятовувати словесну інформацію. Однак колискові потрібні не тільки немовлятам, але й більш дорослим дітям. Вони дають ази граматичного ладу мовлення, допомагають утворювати однокореневі слова (наприклад, «кіт», «котичок», «коток», «котик», «котя»). У старшому дошкільному віці важливим завданням стає вироблення дикції. Відомий факт, що у дитини в цьому віці ще недостатньо координовано і чітко працюють органи мовленнєвого апарату. Багато дітей відрізняються зайвою квапливістью в мові, нечітким вимовляння слів, «проковтуванням» закінчень або занадто сповільненою манерою вимови слів. Колискові лаконічні і чіткі по формі, вони глибокі і ритмічні, тому, повторюючи їх, діти долають ці недоліки мови. Головний вплив співу колискових на дітей - розвиток гнучкості і рухливості мовного апарату дитини, формування правильної вимови звуків, освоєння інтонаційних багатств і різного темпу мови.
  Вплив співу колискових важливий також для розвитку мислення дитини. Від того, які пісні співала їй мама (і чи співала взагалі), залежать характер маленької людини, її фізичне здоров’я, ступінь психологічної стійкості. Більше того, у колискових піснях мама вибудовує навколишній світ навколо дитини, як би противопоставляючи всім небезпекам зовнішнього світу теплоту і захищеність будинку. Ніжність, ласку, сердечність, задушевність, спокій несуть ці пісні, вони знімають зайву тревожність, збудження. Діти, які не знали колискових, виростають більш егоїстичними і злими, вони частіше схильні до психічних розладів.

  Так співайте ж своїм дітям колискові хоча б до трьох років! Це допоможе їм вирости врівноваженими і доброзичливими людьми.

Батьківський лекторій

«Дитина взяла чужу річ — що робити?»     

Трапилося несподіване: дитина принесла додому чужу річ, яку взяла без дозволу. Зринає у думках: «Моя дитина вкрала...». Не варто впада­ти у розпач та картати себе: «Ми погані батьки!». Поміркуймо разом, як запобігти лиху, що потріб­но робити батькам для розв'язання цієї проблеми, а від яких кроків необхідно утриматися.  Чого не слід робити?

Не називайте дитину «злодюжкою», «кра­дієм» та не просторікуйте, що не любите крадіїв і таких «поганих дітей, які ганьблять сім’ю». У жодному випадку не кажіть: «Я тебе не лю­блю». Дитина розуміє вас буквально, і це травмує її. Не погрожуйте розправою, а тим більше фі­зичною.

Що робити?

Спочатку слід заспокоїтися. Хоча б тому, що з цією проблемою стикається чимало інших сімей. Це лише один з тих життєвих уроків, які треба пройти разом з дитиною, щоб набути досві­ду подолання складних ситуацій, піднятися на но­вий щабель у своєму особистісному і батьківсько­му розвитку. Зрозумійте, що від вашої реакції на таку подію значною мірою залежить, як розвиватимуться стосунки з дитиною - на основі довіри чи на основі підозри і тотального контролю.Скористайтеся ситуацією, щоб навчити дити­ну працювати над власними життєвими помилками. Дайте зрозуміти дитині, що допоможете їй вийти із ситуації гідно і не дорікатимете їй у май­бутньому. Спробуйте з’ясувати, що саме змусило дитину скоїти негарний вчинок. Для цього проаналізуйте, якими взагалі можуть бути внутрішні мотиви, що здатні спонукати дитину взяти чужу річ. Саме від цих «внутрішніх» передумов залежить, яким чином краще спланувати розмову з дитиною, на чому слід зосереджувати увагу, як допомогти дитині озвучити свої почуття та донести до неї свої власні.

Варіант перший: «Не знав»

Присвоєння чужого може бути наслідком недостатнього усвідомлення того, що в дитячо­му садку є іграшки - спільні для всіх дітей, якими кожен може бавитися вільно, та іграшки, які діти приносять з дому і які не можна брати без дозво­лу господаря. Допоможіть дитині розібратися у по­няттях «моє», «твоє», «чуже», «наше». Відповідну розмову можна будувати на прикладах з власного життя. Діти високо цінують відвертість дорослих, тому не слід боятися втратити авторитет через свої зізнання у дитячих капостях, муках сумління, ка­ятті чи радості від перемоги над власною слабкіс­тю. Корисним буде і читання літературних творів, перегляд мультиплікаційних і художніх дитячих фільмів, де відображено схожу моральну колізію. 

Варіант другий: «Дуже хочеться»

Інший спонукальний мотив взяти чуже - жа­гуче бажання мати саме таку річ. Потрапивши до поля зору дитини, омріяна іграшка, книжка чи інша річ заволодіває всіма її думками та емоціями. Як устояти перед спокусою, коли те, про що мріялось і що снилось, ось тут, поруч, достатньо лише про­стягнути руку і можна доторкнутися, взяти. Адже так хочеться! Дитина не може опанувати себе, іде слідом своїх бажань та піддається спокусі - бере те, що їй не належить. «Я так хотіла таку лялечку. Вона така красива. Я не могла випустити її з ручок, хотіла вдома ще попереодягати її, порозчісувати, вкласти спати на свою подушечку...» - так може пояснити подібний вчинок маленька дівчинка.

У такій ситуації слід емоційно бути разом з дитиною, адже ділячись своїми почуттями, вона розраховує на відгук, розуміння, підтримку і допо­могу. Перебіг розмови з дитиною залежить від осо­бливостей висловлених нею почуттів, розуміння її емоційного стану. З цієї довірливої бесіди може розпочатись дорослішання дитини у сфері само­регуляції, що є важливим свідченням особистісного розвитку. Саморегуляція, як і виховання волі, починається з уміння стримувати перший порив, контролювати свої бажання, узгоджувати «хочу» та «дозволено - не дозволено», «можна - не мож­на», «доречно - недоречно», «вчасно - невчас­но». До речі, ігри з правилами (лото, доміно тощо) є незамінними помічниками батьків у нелегкій справі виховання довільної поведінки, вміння до­тримуватися правил, керуватися ними, оволодіння навичками саморегуляції, самоконтролю. До того ж опанування іграми з правилами допоможе дити­ні досягти дошкільної зрілості і психологічно підго­туватися до систематичного шкільного навчання.

 Варіант третій: «Я що гірший?»

Негарний вчинок може бути реакцією на об­разливу поведінку власника речі, який хизував­ся нею, виказуючи свою зверхність, принижував інших дітей, вимагаючи «плату» за можливість погратися цікавою іграшкою. Дитина сприймає таку ситуацію, як несправедливу, а себе ба­чить жертвою несправедливості: «Чому у нього є, а в мене нема?! Я що  гірший? Ні! Я доїдаю кашу до кінця і одягаюсь на прогулянку першим, а він (власник привабливої речі) весь час драж­ниться. Так нечесно!» - ось приблизний хід ду­мок маленького «винуватця» інциденту.

У такому випадку необхідно з’ясувати разом з дитиною, що таке «добре» і що таке «погано», як слід чинити, а від чого потрібно утримуватися, а відтак навчити її захищати себе та відстоювати свою гідність, протистояти маніпуляціям і про­вокаціям (прикро, але часто-густо провокаційній моделі поведінки діти навчаються підсвідомо, на­слідуючи моделі поведінки батьків).

 Варіант четвертий: «Агов, я тут!»

Можливо, на тлі матеріального статку ди­тина не отримує від батьків достатньої емоцій­ної уваги, тепла і любові. Тоді вона знаходить ще не випробуваний, але, як виявляється, доволі ефективний спосіб привернути до себе їх увагу, змусити зосередитися на своїй особистості: по­рушує узвичаєні правила поведінки, свідомо ігнорує усталені вимоги. І досягає свого - опиняєть­ся у центрі уваги та яскравих емоційних реакцій (байдуже, що негативних!), стає об’єктом хай не­приємних, але жвавих розмов. У такій ситуації дитина розуміє, що від неї хоч якось залежить те, що відбувається у сім’ї. Такий вчинок дитини - сигнал тривоги батькам, який міг би звучати так: «Може, хоч тепер тато нарешті помітить мене і відірветься від комп’ютера, а мама перестане го­динами розмовляти по телефону та поспілкується зі мною. Вони все ж небайдужі до мене». Своїми діями дитина виявляє серйозну не стільки осо­бисту, скільки сімейну проблему, що поступово «руйнує» стосунки у сім’ї, блокує вияви почуттів, віддаляє дитину від батьків. Небезпечно пропускати такі важливі сигнали від дитини, закривати на них очі, ставитися до них поверхово, обмежу­ючись покаранням дитини. Отримавши такий сигнал, батькам необхідно розпочати роботу над собою та шукати шляхи налагодження відкри­тих, довірливих стосунків у сім'ї, рівноправним членом якої є дитина.

Варіант п’ятий: особистий приклад

Подумайте, чи не провокуєте ви дитину на крадіжку власною поведінкою: легковаж­ним ставленням до грошей (замість того, щоб по­класти їх до гаманця, розпихуєте по кишенях або скрізь розкидаєте), завищенням значення матері­альних цінностей, нав’язливими розмовами про престижні речі, «шопоголізмом» та захопленістю переглядами фільмів про заможне життя тощо. Залучайте дитину до обговорення сімейного бю­джету та планування витрат. Вона має знати, що гроші заробляють працею, чи фізичною,чи розумовою, і водночас вчитися адекватно визначати їх місце у системі цінностей, де пріоритетним за­лишається нематеріальне - дружба, любов, співчуття, взаємопідтримка.

                                                Яка родина – така й дитина.

  Стосунки батьків між собою, їх взаємини з дітьми, внутрисімейна атмосфера загалом – все це  незмінна практична школа батьківства й материнства. Добра ця школа – і виховання буде добрим; якщо ж нервова і тривожна, то діти зростають нервові, тривожні чи байдужі, егоїстичні, морально й духовно глухі.

   Звичайно, вплив батьків на дітей завжди індивідуальний, і вони мають більше можливостей враховувати вікові та особистісні особливості дитини. Безперечно, що найкращі умови для розвитку і вихованні дитини має сім'я, в якій проживає кілька поколінь. У такій сім'ї, як правило, є різні види стосунків між старшими і молодшими поколіннями та можливості передання і взаємозбагачення особистості дітей і дорослих, засвоєння сімейних ролей в процесі безпосередньої життєдіяльності родини.

    На жаль, як свідчить статистика в Україні, як і в інших європейських країнах, переважає нуклеарна (одноядерна – батьки і діти) сім'я. Більш того, зниження рівня життя в державі, погіршення соціальних, санітарних, гігієнічних, побутових умов життя, а у зв’язку з цим і психологічних, призводить до деформації почуття відповідальності, юридично-правового і морально-етичного обов’язку, що відбивається на сім'ї. В Україні зменшується рівень народжуваності дітей і помітно зростає кількість неповних сімей. Сильним негативним фактором у вихованні дітей стає факт розлучення батьків. Залишення сім'ї батьком (або матір'ю), що, як правило, супроводжується офіційним розірванням шлюбу, може різко змінити морально-психологічний стан дитини і часто має руйнівний вплив на її психологічний світ, поведінку, віру в морально-духовні цінності та ідеали людей.

    Після розлучення колишньому чоловікові чи дружині слід чітко обумовити в інтересах дити батьки завжди мають підтримувати хоча б найменший контакт із дітьми, незважаючи на те, що він може бути для одного або й обох небажаним. Ці контакти сприятимуть психічній врівноваженості, нормалізації розвитку дитини, гуманізації, її ставлення до батьків. Жоден із батьків не може принижувати іншого і присутності дитини та саму дитину. Емоційну напруженість взаємин батьків діти відчувають без слів, поглядів, жестів і міміки, навіть тоді, коли їх при цьому немає. Вони відчувають це інтуїтивно, серцем, душею, якимось особливим родинним почуттям, що не піддається критеріальним вимірам.

    Для повноцінного розвитку, як певну компенсацію за розлучення батьків, діти потребують постійних, стабільних стосунків з обома батьками, а це означає, що мати і батько, який здебільше проживає окремо, мусять обговорити умови їх теперішнього життя, осмислити ситуацію, в якій опинилися і зберегтти ті кращу почуття, які в них залишилися з попередніх стосунків.

    У кожній сім'ї дитині відводиться певна роль, відповідно до якої будуються її взаємини з батьками залежно від її віку, незначного життєвого досвіду. Батьки для дітей мають бути джерелом емоційного тепла і підтримки, владою, розпорядником благ, зразком і прикладом для наслідування і, звичайно, мудрими порадниками.

    Авторитет матері (батька) зростає в очах дитини, якщо вони, знаючи її проблеми, допомагають безболісно їх розв’язати. Це залежить від загальнокультурного рівня батьків, їх освіченості, педагогічної підготовленості, способу життя, ціннісних орієнтацій, реакції на становище, що склалося, оптимізм і віру на краще життя родини і дитини. При цьому мати має враховувати, що дефіцит чоловічого впливу веде до порушення не лише розвитку інтелектуальної сфери, ускладнює процес ідентифікації відповідно до батьківського (чоловічого) чи материнського (жіночого) образу. Не маючи родинного прикладу спостерігати доброзичливе подружнє спілкування, це часто може впливати на формування гіперприв'язаності до матері чи батька, спричинювати різні відхилення психіки і навіть фізичні вади.

      Неповна сім'я необов’язково призводить до відхилень у розвиткові інтелекту і поведінці дитини. Кожна дитина може успішно справитися з однією або кількома несприятливими обставинами, але якщо їх більше, то це може спричинити виникнення у дітей невротичних реакцій тощо.Невдоволеність емоційними контактами, життєва невпевненість в позитивній оцінці дорослими, зменшення можливостей задоволення запитів у сфері матеріальних потреб, що зростають, - все це сприяє деформації ціннісних орієнтацій, викривленню реальних установок, що руйнує віру в моральний ідеал, призводить до порушень в діях, мотиваційній сфері, майбутньої діяльності, свідомого чи несвідомого успадкування чи наслідування морально-поведінкових якостей батьків.